Ліна Костенко

Персонажі: характеристика, основні цитатиВід картини суду, свідків, представників місцевої влади, побутових сцен життя до колориту козаччини в різних іпостасях національних героїв (полковникПушкар, гонець-запорожець, дід Галерник, сам Хмельницький) перед нами постає правдива і повнокровна картина життя України XVII ст. Авторка не ідеалізуєукраїнців, але й не змальовує їх як народ, роз'єднаний антагоністично-класовою ненавистю, чого в українському середовищі ніколи й не було. Саме через це Ліні Костенко й закидали постійно критиковану в ті часи "теорію єдиного потоку" української нації (за Михайлом Грушевським).Головні:Маруся Чурай, її матір; Грицько Бобренко – коханий Марусі, його матір Бобренчиха; Іван Іскра — козак, який любить Марусю.Другорядні: полтавський полковник Мартин Пушкар, війт Семен Горбань, Галя Вишняківна, Богдан Хмельницький, мандрівний дяк та інші. Основні персонажіМаруся Чурай "Вона ж співала, наче голосила, на себе кари божої просила. Співала так, як лиш вона уміла! А потім враз - неначе заніміла". Маруся Чурай — постать із легенди, але язик не повертається на­звати її «легендарною постаттю», бо легендарні постаті схожі на бронзові монументи, у той час як Маруся залишиться назавжди жи­вою, молодою та красивою дівчиною, яка виливала свій сум та радощі у піснях, яка щиро кохала, але не могла змиритися зі зрадою, з ницістю людської душі. Маруся — «голос наш, і пісня, і душа». У душі герої не відбуваються складні процеси і перетворення, але вона не втрачає своєї життєвої мудрості, чистоти. Маруся Чурай – незвичайна дівчина з Полтави, дуже вродлива, талановита. Її образ виступає в єдності з образом України. Всі свої найсвітліші почуття вона висловила в піснях. Маруся чиста серцем, розумна, окрім того, наділена поетичними і музичними талантами. Творення пісні для Марусі є чи не головним способом самовираження.«В розмові я, сказати б, то не дуже.А в пісні можу виспівати все», –признається Маруся.« Ця дівчина не просто так, Маруся.Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа.Коли в похід виходила батава,Її піснями плакала Полтава.Що нам було потрібно на війні?Шаблі, знамена і її пісні» (Іван Іскра про Марусю).Гордій ЧурайГордій Чурай – батько Марусі. Був полум'яним патріотом, мужнім оборонцем своєї землі. Швидкий на розум, чистий серцем, Чурай не терпівкривди, знущання над людьми. Про його славні подвиги складено пісні, які передаються з покоління в покоління:«…пішов у смерть — і повернувся в думі,і вже тепер ніхто його не вб'є.»Матір МарусіМатір Марусі була матір'ю по своїй суті, «матір'ю усьому на землі» (дуже добра та чуйна людина). Не випадково Гриць казав, звертаючись до Марусі, напрочуд точні слова:«Тут двоє матерів, твоя і Божа» Гриць БобренкоГриць «живе на дві душі». Це людина, яка зазнала трагічного розполовинення власного світовідчуття, власної душі. Гриць кохає Марусю, він ладен усевіддати, щоб бути з коханою, але з іншого боку на нього тисне його мати, яка хоче оженити сина із багатою. Десь глибоко в Грицеві проростають ті паросткипристосуванства, прагматизму та інших ненайкращих рис, які він запозичив від оточуючих. Гриць стає ніби на розпутті, не знаючи, чи врятують його кохання тавелич людської душі, а чи поглине його болото життєвої марноти та суєти. Гриць – хлопець, якого покохала Маруся . Вiн був вродливим парубком i сміливим на війні, проте в особистому житті слабовольним i безхарактерним:«Грицько ж, він міряв не тією міркою,В житті шукав дорогу не пряму.Він народився під такою зіркою,Що щось в душі двоїлося йому.Від того кидавсь берега до того.Любив достаток і любив пісні…» Гриць перебував пiд впливом своєï матерi Бобренчихи, меркантильної та дрібної за духовними якостями жінки, котра не хотiла нiчого знати про одруження сина з бідною Марусею. Марусина ж любов до Гриця була безоглядною й сильною. Трагедiя дiвчини полягає в тому, що ïï велике почуття поглинули буденні проблеми: Гриць шукав заможну дівчину, а Маруся була бідною.«Моя любов чолом сягала неба,а Гриць ходив ногами по землі» (цими словами Маруся пояснює основну причину трагедії їхнього кохання ). Іван Іскра"В нас на кутку його не люблять наші. Шляхетний дуже і чолом не б'є. Він, - каже, - гордий. З ним не звариш каші. Він і мовчить, бо дума щось своє". Іван Іскра – хлопець, що щиро кохає Марусю. Козак, полковий обозний, звиклий до випробувань і битв. Він — вірний друг Марусі, Ліна Костенко кількаразово «натякає» читачеві, що й Іван закоханий у Марусю, але цей гордий кароокий козак, нащадок своїх славних прадідів, не висловлює своїх почуттів жодним чином, окрім дружби та відданості, він не раз підтримує Марусю у важкі для неї хвилини. Іван Іскра — звернімо увагу вже на його промовисте прізвище — ніби узагальнений образ, що бере свій родовід ще від часів козаччини, він уособлення мужності, сили духу, це людина з гарячим відданим серцем, здатним навсе задля справедливості, волі та добробуту близьких та своєї країни. «Таке нещастя хоч кого знеможе.Це ж можна тут рішитися ума.Любив же він Марусю, не дай Боже!Тепер сидить, лиця на нім нема» (Іван Іскра на суді над Марусею).Іван, щоб урятувати кохану від страти (за вироком суду), звертається за допомогою до самого гетьмана Хмельницького . Коли заграли знову труби до походу, Іван відразу відгукується на поклик гетьмана, він у перших лавах, під корогвами. Для нього обов'язок – найперше і святе . Прощаючись з Марусею, він говорить:«І знов земля кипить у боротьбі,І знову я належу не собі».Другорядні образиДругорядні образи не менш життєподібні та яскраві, ніж головні. У цьому, напевне, великий талант Ліни Костенко. Ліна Костенко створює панорамну, широкукартину тогочасної дійсності, залучаючи до неї і образи героїчних козаків, і звичайних селян, людей різного віку, різних професій та з різними характерами.Мандрівний дякМандрівний дяк – людина проста та мудра, яка багато знає і глибоко переймається долею своєї країни. Дуже повчальними видаються читачеві роздуми дяка про іс­торію України, про відсутність історії народу, про роль історичних подій і минулого у теперішньому та майбутньому. Дуже чуйна людина, що допомагає Марусі, ставиться до неї, як до власної дитини. Дід Галерник Дід Галерник – старий мудрий козак, до якого Іван Іскра приходить порадитися про Марусю. Дід двадцять років пробув у неволі на галерах, а тепер виробляє з дерева ложки та різні немудрі хатні речі. В образі діда і його самотньої оселі утверджено не лише ідею безсмертя нашого народу на велелюдному роздоріжжі Європи, а й проведено своєрідну лінію духовного родоводу (дід Галерник – Маруся Чурай – Іван Іскра).Образ Хо – не просто витвір уяви ув'язненої Марусі, а субстантивоване вираження гнітючої самотності, при якій спілкування з людьми болюче й зайве, алеспілкування з самим собою – єдиний, порятунок від розпачу й божевілля.Родина ВишняківРодина Вишняків є яскравим прикладом змізернення людських душ; філософія пристосуванства та орі­єнтації на матеріальне не обминала деяких людей за усіхчасів. Нема нічого поганого в тому, щоб піклуватися про матеріальні статки своєї родини, але не слід при цьому забувати про духовне, про вічні цінності. РодинаВишняків є яскравим прикладом дрібних людських душ, для яких на першому плані – матеріальні цінності.«Як він уміє красно говорить!Які у нього займища і луки!Вся Україна полум'ям горить,Він і на цьому теж нагріє руки» (характеристика старого Вишняка).Галя ВишняківнаГаля Вишняківна – заможна , проте негарна дівчина, з якою Гриць Бобренко зрадив Марусю Чурай. Гриця приваблюють статки багатої родини Вишняків, але аж ніяк не зовнішність нареченої та риси її характеру, її дрібна та меркантильна душа:«Так пухкі у Галі рученята,Коса білява, куца і товста.Як реп'яшки, зелені оченятаІ пишно закопилені вуста.Глуха до пісні, завжди щось спотворить.Все вишиває прошви подушок.Ще як мовчить, – нічого. Заговорить, –Гостренькі зуби – чисто ховрашок».Групування персонажів у творі особливе – негативних набагато менше, ніж позитивних, та ще й більшою мірою негативні не обділені добрими рисами, й уставленні до Чураївни навіть ті, .хто відверто налаштований проти неї, не можуть позбутися відчуття моральної і духовної вищості Марусі над середовищем. Ось, наприклад, свідчення далеко не ідеальної Параски Демидихи, яка не без того, щоб удосвіта нишком потрусити мужу грушу. А хто ж би ще труїв Бобренка Гриця?Кому він ще так знівечив життя?Або візьмемо порівняння морального статусу Марусі й Галі волоцюгою Се­меном Капканчиком, який через примітивність душі навіть не розуміє, що своїми ж словами ганить і Галю, і себе:Ось тут і суд на тому зупинився,що знали ж всі, і Галя не глуха,що сватав ту, а в тої опинився.А хто із нас, як кажуть, без гріха?.Навіть війт Горбань, людина дуже обережна та ще й морально червива, злодій­кувата, знаходить оправдання Марусиному вчинку:А зілля річ, ви знаєте, капризна –Тут воно чари, тут воно й трутизна.Вимальовуючи характер цього персонажа, Ліна Костенко вдається до влучної ремарки – авторської безпосередньої характеристики:(Тут принагідне вартозауважити, що дьогтю він мав, справді, предостатньо, оскільки він, як виявилось потім, "з комори мєской потай дьоготь крав").І цей штрих до портретаякнайкраще пояснює нам, чому так кортить Горбаневі вимазати Марусині ворота дьогтем, чому він так вперто намагається змусити суд не відступити від буквизакону І цим створити у співгромадян добру думку про себе, про свою порядність. Але як швидко спадає з війта маска пристойності! Ось його реакція на Іскринзахист Чураївни у суді; Горбань сказав:– При чому тут пісні?Вона ж на суд за інше зовсім ставлена.І потім, бачте, чутка є, ги-ги,що свідок цей – особа зацікавлена.Його слова не мають тут ваги.А в часи облоги Полтави Горбань постає перед нами вже зовсім нікчемою:Лише Горбань хапає дрижаки,Кричить: – Угода! Нарушать не смійте!він думає,– як впустять їх таки,то перш за все вони повісять війта.Серед представників народу на суді вигідно вирізняється Ящиха Балаклійська Кошова, про яку Маруся має дуже високу думку і пізніше в своїй уяві возводить цю жінку у своєрідний символ довіку вірної люблячої і мужньої козацької вдови:Та тільки ж я вдова не Балаклійська.У неї муж не повернувся з війська.Поліг, загинув, вбитий молодим,їй можна вічно плакати за ним.Щаслива ти, Яшихо Кошова!А я... Хто я? По кому я вдова?Ящиха ж першою і стає на захист любові, а отже, на захист Марусі:У мене дома діточки малії.Мій муж поліг в боях у Приазов'ю.А я прийшла сюди аж з Балакліїхоч я людина вже не при здоров'ю.Отож, скажу відкрито і вселюдно.Буває всяко, доля – не черінь.Любов – це, люди, діло неосудне.По всі віки. Во вік віків. Амінь!Гонець-запорожець від Богдана Хмельницького теж хоче врятувати піснярку, захищаючи при цьому правду, совісність, загальнолюдську І козацьку мораль:У вас іще на спідниціне перешили ваших хоругов?Домарики, така у вас і смерть,Безславно вмер, а кажете: убито.А що, як Інший вибрати закон,не з боку вбивства, а із боку зради?Ну, є ж про зраду там які статті?Не всяка ж кара має буть незбожна.Що ж це виходить? Зрадити в житті державу – злочин, а людину – можна?!А вже про заскорузлість думки суддів і збюрократизованість судової системи він говорить прямо:Замудрувались ви.Тут треба тільки серця й голови.У творі також діють реальні історичні особи: полтавський полковник Мартин Пушкар, гетьман Богдан Хмельницький та ін.Образ Хмельницького в романі ніби епізодичний, проте читач має відчуття незримої присутності гетьмана впродовж усієї дії. У сцені ж суду він постає не лише вождем нації, а й глибоко порядною, чуйною і по-державному мудрою людиною. Хмельницький забороняє суддям одноосібне вершити долі громадян, що свідчить про його філософський погляд на сенс людського життя; треба про людину судити не з одного вчинку, а оцінювати її через призму всього, що нею зроблене.За ті пісні, що їх вона складала,за те страждання, що вона страждала,за батька, що розп'ятий у Варшаві,а не схилив пред ворогом чола,не вистачило б городу Полтаві,щоб і вона ще страчена була!Найцікавішим з персонажів, які в романі творять тло, є полковник Мартин Пушкар. Суд над Марусею для нього така важка справа, що він мимохіть порівнює її з війною:Страшне це діло, діло небуденне.А всі почути вирока спішать.Воно, скажу вам, легше, як на мене,діла у битвах шаблею рішать.Намагаючись зберегти за Чураївною презумпцію невинності до встановлення правди, Пушкар совістить Бобренчиху, коли та ллє бруд і на дівчину, і на мертво­госина, категорично забороняє катувати Чураївну, вимагає від суддів обачності щодо такого тяжкого вироку:І так карати, щоби люд хрещенийне мав за що судові докорить.Признаючи усе ж вину Марусі, полковник нагадує і про Грицькову вину, водночас він категорично виступає проти відплати злом за зло:Але ж, мабуть, ми правди не зурочим,що світ вже так замішаний на злі,що як платити злочином за злочин,то як же й жити, люди, на землі?Пушкар – людина високої культури. Його любить громада, шанують козаки. Він добре розрізняє людей підлих і порядних. Епізодична сцена, коли Мартин виходить з-за столу в суді, щоб готувати полк у похід, дає читачеві чимало інфор­мації про самого полковника:Полковник встав, в судді перепросився,бо мав на Білу готувати полк.Посунув трохи війта і бурмистра.Поспільство розступилось на аршин.Як бачимо, Пушкар з повагою ставиться до головуючого, звичайних клерків же просто зневажає, посуваючи, як неживі предмети. Про авторитет Мартина свідчить шаноба громади, яка розступається, даючи широку дорогу своєму улюбленцю. Великим патріотом змальований Пушкар у розділі "Облога Полтави",коли не кидається рятувати свої маєток, село, ліс, а мовчки дивиться на наругу, бо Полта­ва дорожча від багатства:Сто років ріс. І ще сто років ріс.Полковнику! Це ж треба провалитись,щоб так оне стояти і дивитись!..Рубають, кляті, Пушкарівський ліс.Пушкар – нічого. Глянув – і нічого.Спокійні очі. Сива голова.Шорстка кирея кольору нічного.Дивився. Думав.– Швидше б та трава!Навіть Іван Іскра, пропонуючи Чураївні руку й серце, не уявляє їхнього ве­сілля без священика і Пушкаря. Авторська симпатія до Пушкаря передана у своєрідному екскурсі в майбутнє цього полковника:Ще не старий. І славу мав, і силу.(Про нього потім думу іскладуть.Мине сім літ – і голову ці сивуВиговському на списі подадуть).З особливою теплотою виписаний образ діда Галерника. Спочатку він – жива легенда для маленьких Грицька і Марусі, джерело інформації про широкий світ,Кафу, турецьку неволю; згодом починає сприйматися Марусею як народний умілець, а наприкінці твору Галерник, образно кажучи, наче випростує плечі, стаєсимволом народного руху, бо вважає нижчим козацької гідності ховатися від ляхів за мурами міста:Та й те сказать, – хіба це вперше військоу мене пройде тут по голові?..Якби я міг вам бути у пригоді,а то ж про шаблю думати вже годі.А був колись такий великовоїн! Од трьох шабель ще й досі незагоєн.Дід переживає за хвору Марусю, розпитує про неї в Іскри, але як людина стара і досвідчена, не радить Іванові надіти через нерозділене кохання. У словах Галерника вчувається жорстока життєва правда, за якою навіть смерть Марусі – це ще не смерть усьому світові: живі повинні думать про живе:В такій біді ніхто вже не порадько.Немає ради. Ради тут нема.Чого рвеш комір? Тут хіба задуха?Е, ні, стривай, нічого це не дасть.В житті найперше – це притомність духа,тоді і вихід знайдеться з нещасть.Душа у тебе має бути крицею.Так плакати не гідно козака.Твій батько був, Іване, Остряницею, –наступний гетьман після Павлюка,Ти ж син його! Душі не занехаєш,Не маєш права, ти ж таки не Гриць...Історична доба в історичному тлі й виразних характерах дає змогу глибоко зрозуміти й основні образи та ідеї, виражені через них. Оскіль­ки образи Гриця,Іскри І Марусі є найскладнішими і водночас найважливішими в романі, треба розкрити особливості середовища, в якому такі натури ви­росли і сформувалися,звернути увагу на сімейний уклад Бобренків, Чураїв, Вишняків, Остряниць. До речі, уявлення про родинні Ідеали не обов'язково по­винні випливати з побутовихсцен, інколи досить виразної художньої деталі. Ось, наприклад, слова Іскри про своїх і Марусиних батьків:Ми з нею рідні. Ми одного кореня.Мабуть, один лелека нас приніс.Батьки у нас безстрашні й невпокореніі матері посивілі од сліз.Глибока повага Іскри до покійної матері Марусі Чураївни відчувається у на­прочуд вдалій метафорі:Іде Іван. І знову повертає.Думками сніг з могили одгортає.У сім'ї Бобренків найколоритнішим образом є безцеремонна і черства Орихна Бобренчиха. Уже читаючи перший розділ, ми дивуємося, як могла вбита гореммати, що втратила єдиного сина, негайно знайти аж сімнадцять свідків. Бобренчишина промова на суді вражає доброю порцією жовчі, отрути і бруду. Орихна, зовсім не соромлячись, докладно розповідає, як підглядала за молодятами, не криється, що знала про гріх між ними, але це її турбувало лише тому, щоб Грицько не пустився берега;– Щоб у заміжніх погубив підметки?Чи, щоб пішов до Таці Кисломедки,котра тягалась бозна-де і з ким!Грубість, бездушність, нездатність до співчуття і глибокого страждання навіть після найбільшої втрати притаманні Бобренчисі. Недарма Яким Шибилист, порів­нюючи Ганну Чураїху та Орихну Бобренчиху, дошкульно звинувачує останню у відсутності навіть материнської любові, бо найголовнішим було для неї багатство й "воювати" за "курку, за телицю, за межу". Під час страти Марусі Бобренчиха пропихається наперед, щоб усе бачити, а мала б лити сльози на свіжій синовій могилі. Проте характеристика цього образу автором та іншими персонажами була б неповною, якби не самохарактеристика Орихни. Спонукаючи нерішучого Гри­ця до одруження з Вишняківною, мати відкриває синові душу і ділиться власним досвідом. Але яким?!Твій батько теж... була така Ликера...він п'ятами від неї накивав.Об чім журитись? Дівка не галера.Тебе до неї Бог не прикував.Бобренчиха не відчуває мук совісті, що жорстоко зламала життя власному чоловікові, який через щоденну перевтому і докори та недогляд жінки трагічнозагинув. Що гіркою була доля Грицевого батька, свідчать Матусині згадки про сповнені співчуття до товариша розповіді Гордія Чурая:Вони іще й парубкували разом,І поженились десь у одночассі.На Дмитра десь. А вже десь на Варвариприйшов Бобренко, похиливши гребінь:"Знайшов собі ти дівчину до пари,а я ускочив під дурного греблю".Життя Бобренків минало у прокльонах і сварках. Проте не злидні були тому причиною, а нестримне бажання Орихни якнайшвидше розбагатіти ціною надривноїпраці.Бобренки, ті не дуже бідували.Вони в оренду землю віддавали.У Кривохатках хатка та новаєдина, може, хатка не криваРаннє вдівство озлобило Бобренчиху насамперед через те, що тепер розбагаті­ти стало набагато тяжче:...лишалася вдовою,лютіша стала до роботи вдвоє.Було не вип'є, бідна, і не заїсть,уся пішла в роботу і у злість,Така уже зробилась, як Яга.Проворна, хитра Бобренчиха прагнула мати вигоду з усього. Переживаючи, що з походу син може повернутися калікою, вона заохочує Марусю вірно чекати його, та ще й улесливо дякує дівчині:І чим же ми за це тобі віддячимо? –казала так Бобренчиха не раз.Коли ж Гриць прийшов додому живим і здоровим – уцілів один з небагатьох, мати враз змінилась, зметикувавши, що син може одружитися з багачкою;Не відкладай же, ти тепер на часі.І не катуйся, завжди так було,Тепер дівки до гарних хлопців ласі,багато хлопців, сину, полягло.У інший час посватався б ти, дзуськи.Жених у неї був би й привозний.Тепер твої всі Гальки й всі Маруськи,бо хлопець ти, нівроку, показний.Лицемірство Бобренчихи не має меж, У свою авантюру вона ладна вплутати навіть Бога і Марусину матір:Зустріла матір десь біля криниці.Про дощ, про грім, про курку, про бичка.Що добрий гетьман був із Остряниціі що хазяїн добрий з Вишняка,Що час летить, і треба якось жити.Любов любов'ю, а життя важке.Що вже дітей пора б і одружити.Насамкінець промовила таке:– Якби ти добре в Бога попросила,то мали б ми ще й радість на віку:твоя пішла б за гетьманського сина,а мій хазяйську сватав би дочку.Орихна впливає на сина різними засобами. Ось вона, міркуючи нібито про себе, у присутності Гриця так висловлює думку про Марусин талант:Хіба то дівка? То ж таки ледащо. Усе б співала. Боже упаси! Ми вже й без неї з'їхали нінащо, а з нею геть вже зійдемо на пси.Яка зла, несправедлива характеристика дівчини! Але Бобренчисі цього замало. Гриць усе ж вагається. Тоді мати міняє тактику і відверто погрожує позбавитиспадщини:Іди, женись, хай буде не по-людськи.Але як пустка свисне у печі,то, наплодивши злиднів, голопуцьків,не посилай до баби по харчі.Щоб так і знав: як сходитиму з світу,то не лишу тобі і заповіту.Все одпишу на церкву й монастир, -на всю Полтаву будеш багатир!Ще в іншій сцені бачимо лицемірну Орихну в янгольській подобі, здається, її б вустами мед пити:Введи у дім дружину собі, ладу,То ж має бути рибка золота.Сяк-так приборкавши Гриця, Бобренчиха навіть після сватання не зовсім ві­рить в удачу, тому й терпить синові викрики та ще я ласкаво заспокоює його:І як я потім у шинку напився,на матір крикнув вперше у житті!Вона ж сидить та гладить по голівці,так тихо гладить голову мою.Нічого, – каже, – я надійній дівцітепер тебе, мій сину, віддаю.Сім'я Гордія і Ганни Чураїв була збудована на довір'ї, взаєморозумінні й любові. Маленька Маруся мала її за взірець. Прекрасні вродою, душею і помис­лами, Чураї стали і для дорослої, але вже битої нещастями Марусі ідеалами жіно­чої краси й чоловічої мужності.Красива я була, правда?Схожа на свого матір.Смілива я була, правда?Схожа на свого батька.Співуча я була, правда?Схожа на свій народ.Якщо Гордій Чурай у романі і в уяві дочки проходить спогадом і легендою, то Ганна Чураїха – цілком реальна жінка. Цей образ настільки переконливо правдивий і виразний, що він сприймається нами як історично достовірна особа. Мати для Марусі не тільки сповідниця народної моралі, добра порадниця, а й захисниця. Згадаймо її слова на суді:Чужа душа–то, кажуть, темний ліс.А я скажу: не кожна, ой не кожна!Чужа душа – то тихе море сліз.Плювати в неї – гріх тяжкий, не можна.І чим же, чим ви будете каратимоє смутне, зацьковане дитя?Чи ж вигадає суд і магістратистрашнішу кару, ніж таке життя?!Ви грамотні. Ви знаєте латину.За крок до смерті, перед вічним сном,одного прошу: у мою дитинуне кидайте словами, як багном!Стара Чураїха тяжко страждає за зраджену дочку, мучиться її муками, плаче разом з нею, носить передачі у в'язницю (яблука, пиріжки, чистий святковий одягі бабусине намисто), хоча сама в цей час ледве тримається на ногах і чи не найбільше потребує допомоги. Ганна все життя вела себе гідно і повчала своюдитину не нести горя на люди. "Нещасливе доччине кохання сповнює матір відчаєм не тільки тому, що так сталося, а й тому, що така дівчина, як Маруся,варта була кращої долі: А раз сказала з розпачу гіркого:– Є ж лицарі у нашому краю!О Боже мій, на кого ж ти, на когозбанітувала молодість свою?Грицькові перепросини Марусі мати зустрічає гіркими слізьми і сприймає як обрану, навідріз відмовившись благословити шлюб. Це свідчить про високу гід­ністьцієї жінки та її безкорисливість: вона не хоче такого одруження доньки, хоч це був би добрий урок для фарисейки Бобренчихи і її пихатих сватів.Сім'я ж Вишняків подана виключно через батька І дочку. Багач на всю губу, Вишняк був добрим крутієм і вмів завжди бути у виграші та виходити сухим з води:Хто за Богдана, хто – за короля.А він – за тих, которії не проти.Вся Україна полум'ям горить,він і на цьому теж нагріє руки.У гірку для України годину Вишняк також не втрачав олімпійського спокою і нагоди мати користь:У всіх оцих скорботах і печалях,у всіх оцих одвічних колотнечах –чураївські голови на палях;і вишняківські голови на плечах.Та коли образ Вишняка в романі виконує функцію своєрідного кривого дзер­кала і с статичним, Вишняківна в любовному трикутнику Маруся – Гриць – Галя відіграє значну роль і подана в певному розвитку. Не така вже вона й примітивна, як зумисне подає себе на суді, кажучи:Що він ходив до тої чарівниці,панове суд, то істина не є.Це лише її своєрідна спроба простакувато захиститися від людського осуду. Інша річ, що всі життєві втрати Галя вимірює матеріальною вартістю, тому в їїсвідченні звучить не стільки жаль за нареченим, скільки за витратами на весілля:Вже тато наш і на весілля втратились,а Гриць умер... а Гриця вже нема.Журба, гризота, докори сумління не властиві Галі. Навіть під час судового процесу "Сиділа Галя, наче панська рожа", що аж ніяк не підкреслює її страждан­ня. У той же час Вишняківна не є примітивним і безневинним створінням. Гриць наївно порівнює її з ховрашком, недооцінюючи Галиної хижості. У ставленнідо Марусі Вишняківна безцеремонна, нахабна і жорстока, невміюча і небажаюча стримуватися навіть у межах сільської моралі. Сміх, який раптом вирвався в неї при зустрічі з пригніченою зрадою Чураївною, зловтішний і такий брутальний, що навіть подруги багачки роблять їй зауваження:Ішли дівчата, освятивши квіти.Я привіталась, проминула їх.І раптом з гурту, десь позаду, звідти,мені у спину пролунав той сміх.А я ішла. Підкошувались ноги.Хтось дорікнув їй тихо, при мені ж.А я ішла, не бачила дороги,і сміх стримів у спині, наче ніж.Вишняківна позбавлена елементарної порядності, не знає міри дозволеного й границі недозволеного. Навіть Гриць констатує з розпачем і огидою:А якось раз приходжу, застаю –співає пісню – при мені! – твою.Чим ближче пізнає Бобренко Галю Вишняківну, тим більше вона програє в його очах у порівнянні з колишнього коханою Марусею. Згадаймо перше Грицеве враження від молоденької і дорідної Галі:А Галя їде, стрічкою блискоче.А віз високий, як гарба пливе.Оце так віз! – сміявся. – Не доскочиш!Дочка хазяйська павою пливе.Неприховане захоплення дуже швидко згасає від черствості Вишняківни, її байдужості до того, що дїється в душі Бобренка. І в Гриця з'являється якасьфізична бридливість до дівчини:То слава Богу, що боронить звичайчіпати дівку. Я ж би і не зміг.Палив мене такий великий відчай,отак би встав та й безвісти забіг.Марусині спогади – своєрідні екскурси в минуле – подають читачам життя Бобренка від малої дитини до повнолітнього юнака-месника, У Грицевому харак­терібуло чимало хороших рис, і майже всі вони – наслідок впливу Марусі. Навіть героїзм у боях і ризикована втеча з полону – теж спроектовані на Марусю, викли­кані її жертовністю І любов'ю:І жде мене невінчана жона.Проте змінити внутрішню людську суть не можуть ніякі впливи. Бобренчишині гени спонукають сина до несподіваних рішень, в нього зароджується бажанняскористатися ситуацією, отримати винагороду за попередні чотири роки, змарновані в боях:Душа розм'якла якось, заморилась,хоч коники ліпи, як з м'якуша.До всього звикла, із усім змириласьі від життя схотіла бариша.Страшні слова, з якими звертається Гриць до Марусі, марно сподіваючись на її розуміння, – уже потенційна зрада, уже явне відступництво:А якось каже: – Щастя треба красти.Хоч добре, не заклюнулось дитя.Весілля знову мусимо відкласти.Що зробиш, мила, як таке життя?У той же час Бобренко – не бездушний парубок-джигун. Його мучить сумління, в душі ще бунтують почуття, він боїться розплати долі за зраду. Про це Грицьстарається навіть сказати матері, намагається переконати стару, надіється на її розуміння:А що покрив я дівчину неславою?Не буде, мамо, доля нам сприятьІ хоча Маруся каже про приготування до весілля в Бобренків осудливо:А вже Бобренки з тим усім не крились.Не встигла їм душа й почервоніть, - Гриць катується не менше Чураївни (танець з Галею "навиворіт душі") і ро­бить спробу виправити помилку, але на перепросинах знову хоче своєрідного "бариша" – Марусиного жалю, прощення, співчуття, вдячності, що вернувся. Надто багато в Бобренкових словах такого, що не робить йому честі:– цинічного оправдання:Життя – така велика ковзаниця.Кому вдалось, не падавши, пройти?надмірно-штучної зневаги до Галі: -Що Галя – гуска, то й по ній це видно,звинувачення Чураївни, що причарувала:-А може, й правду кажуть, що ти відьма, приворожила – і пропав навік.Бо що б мене інакше так палило,чого я так страждаю і борюсь?Куди б мене в житті не прихилило,а все одно до тебе я вернусь,цинічної відвертості:-Як хочеш знати, – так, я їм продався,але в душі на тебе я молюсь!хитрості й словоблудства:-Він говорив, і відбувалось диво.Він зраду якось так перетворив,так говорив беззахисне й правдиво, –неначе він про подвиг говорив.Саме під час перепросин і була зруйнована Грицем остання фортеця любові. Ось чому так трагічно звучить з Марусиних уст:Це ж цілий вік стоятиме між нами.А з чого ж, Грицю, пісню я складу?!

Попри історичну амнезію, яка опосередковано культивувалася офіційною пропагандою у часи СРСР, українські митці продовжували створювати шедеври історичної літератури. Таким є роман у віршах "Маруся Чурай", у якому поєдналися історичні відомості (так званий дух доби), ліричність та щирість почуттів і глибокі філософські підтексти.Роман "Маруся Чурай" -- історія та людські долі. Він є незвичайним твором і за формою, і за змістом. За формою -- в українськії та й світовій літературі не так вже й багато романів у віршах. А за змістом - бо історичні події, якими б важливими вони не були, сприймаються читачем лише як тло, на якому розгортаються справжні людські драми, вирують пристрасті та почуття. В усій цій картині, попри зміни місця дії та дійових осіб від епізоду.до епізоду, залишається незмінним одне -- щирість, невигаданість того, що відчувають та роблять герої, життєвість та глибина почуттів.Україні таланить на великих жінок. Три століття віддаляють Марусю Чурай від поетеси Ліни Костенко. Але скільки спільного мають ці незвичайні жінки, ці беззахисні і беззбройні пророки нашого багатостраждального народу, слово яких було «духовним мечем». І ось ожила легендарна дівчина на сторінках історичного роману у віршах «Маруся Чурай» Ліни Василівни Костенко, який побачив світ у 1979 р. Вихід цього твору став справжньою подією в нашій літературі. Люди, які двох слів не могли зв’язати рідною мовою — нещасні жертви свого часу — шукали, діставали, читали й перечитували «Марусю Чурай». Приміром, у далекому Казахстані українці від руки переписували роман.У чому ж сила цього твору? Яка причина його фантастичної популярності? Зі сторінок роману постала неприкрашена історія нашого народу. Нашу пам’ять про те, хто ми, чиї діти, витрав­лювали, випалювали, відбивали немилосердно... Але вона — живе. Хто порахує всіх спраглих, що припадали й припадають до «Марусі Чурай», як до життєдайного джерела? Адже така потреба зумовлена надзавданням, що постало перед нашим сус­пільством: духовне відродження нації як єдиний порятунок від морального й фізичного вимирання. «Маруся Чурай» Ліни Костенко — це не просто наша обікрадена и поганьблена історія, не тільки художня енциклопедія життя українського народу середини XVII ст. Це — історія, яка осмислює саму себе, мисляча історія.Історично-фольклорна основа творуМаруся Чурай — напівлегендарна народна поетеса-піснярка. За переказами, народилася близько 1625 р. в Полтаві в родині козака Гордія Чурая. Через віль­нолюбну, горду натуру батько мусив тікати на Січ, брав участь у багатьох протипольських повстаннях. Якось у бою потрапив у полон і був страчений. Вважається народним героєм, оспіваний у думі.Маруся виростала з матір’ю, їх обох шанували в Полтаві — через славного батька, а також завдяки Марусиному дару складати й співати чудові пісні.Вважають, їй належать такі відомі пісні, як «Засвіт вста­ли козаченьки», «Летить галка через балку», «Віють віт­ри, віють буйні», «Ой не ходи, Грицю», «Ой Боже ж мій, Боже, милий покидає», «На городі верба рясна», «В кінці греблі шумлять верби» та ін.Поштовхом до написання роману стала одна з пісень Марусі Чурай — «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», за основу якої взято традиційну фольклорно-романтичну колізію: любов — зрада — помста.В основу свого твору Ліна Костенко поклала відому чи не кож­ному українцеві, знану в багатьох країнах світу баладу «Ой не ходи, Грицю...». Більш як півтора століття розробляється цей сюжет в українській, польській та російській літературах. Досить назвати імена письменників, які в своїй творчості зверталися до нього,—Б. Залєський, О. Шаховський, К. Тополя, О. Гроза, Г. Бораковський, А. Александров, П. Білецький-Носенко, І. Онопріенко-Шелковий, Л. Боровиковський, Є. Озерська-Нельговська, М. Старицький, В. Самійленко, С. Руданський, І. Микитенко, І. Хоменко, Л. Забашта, В. Лучук... А коли додати, що його певною мірою використала в повісті «В неділю рано зілля копала...» О. Кобилянська, що сама балада перекладена російською, польською, німець­кою, угорською, французькою, англійською мовами, то з усією очевидністю розумієш сміливість Ліни Костенко, яка наново взя­лася за настільки, здавалося б, зужитий у літературі матеріал. Про легендарну Марусю Чурай написано немало творів. До ос­мислення феномену її життя й творчості зверталися багато поетів і письменників. Ім’я Марусі Чурай відобразилося також у безлічі легенд, одна з яких і стала основою твору Ліни Костенко. Український народ вправі пишатися багатством народної творчості. Хтось створює щось, його визнають, й ось уже про нього складають легенди й перекази. Так, за переказами, у 1625­-1650 рр. жила в Полтаві Маруся Гордіївна Чурай — поетеса й спі­вачка, пісні якої були широко відомі в народі. Дівчина померла в молодому віці, навіть точно не відомо як, але її чудові пісні, що їх вона подарувала народові, дали їй вічне життя в пам’яті українського народу. На жаль, не збереглося жодних архівних документів, які б засвідчили існування Марусі Чурай, страшна пожежа 1658 р. знищила всі архіви Полтавського магістрату. А легенди й пере­кази розповідають про сильне, але трагічне кохання дівчини- співачки й козака Гриця Бобренка, який помер наглою смертю, мабуть, через отруєння. Ця сюжетна лінія вплітається в істо­ричну фабулу роману — народну війну українців за визволення від поляків, татар. Дія твору розгортається в основному в Пол­таві, що на той час була важливим містом, військовим осередком, мала свій козачий полк, який боронив рідну землю. Художній твір вважається історичним передовсім тоді, коли автор правильно и всеохоплююче відображає історичну епоху. Ліна Костенко це зробила неперевершено. Та навіть принцип умов­ності, за яким на початку роману сама поетеса визнає перевагу художнього домислу над фактами («А що, якби знайшлася хоч одна...»), не тільки не знижує читацьку цікавість, а ще більше її посилює, змушуючи читати художній текст прискіпливіше. Та як не читай, але не знайдеш бодай огріха, а не те що грубої помилки в зображенні історичного тла.За переказами, Маруся народилася в 1625 році у Полтаві, у козацькій родині. Її батько, Гордій Чурай після поразки козацько-селянського повстання в 1637 році був страчений у Варшаві. Залишилися Мати Горпина і Маруся Чурай удвох. Маруся мала чудовий голос і майстерно співала пісні, які складала з різних приводів,часто навіть у звичайній розмові викладали свої думки у віршах.Навесні 1648 року почалася визвольна війна українського народу проти польської шляхти. Піднявся на боротьбу і полтавський полк, у якому козакував коханий Марусі Грицько Бобренко. Особисті переживання Марусі Чурай і туга за коханим перетворилися в нові поетичні рядки, пісні, думи.В цей період створила такі пісні: «Засвіт встали козаченьки», «В огороді хмелинонька грядки устеляє», «Шумить, гуде дібровонька» та інші. Багато літературних обробок зазанала ліро-епічна пісня-балада «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», авторкою якої є полтавська піснярка середини XVII ст. Марія Гордіївна Чурай. Згідно з переказами, Грицько Бобренко повернувшись із походу, зрадив Марусю, і вона з помсти його отруїла. Вона добровільно зізналася в злочині, за що булазасуджена до страти. Вирок не було виконано, бо в день страти посильний привіз наказ Богдана Хмельницького про помилування Марусі Чурай. Життя їй було даровано в память героїчної загибелі батька та за чудові пісні, які вона складала.Маруся недовго жила на світі після помилування і померла в каятті у 1653 році, але залишилась у прекрасній пісенній спадщині. Легенда говорить, що після повернення з Києва, де вона була на прощі (каялася у Лаврі в своїх гріхах) Маруся тяжко захворіла і померла. А за другою версією сліди її загубились у монастирі.Символічно живою нам залишає і Ліна Костенко в романі «Маруся Чурай».Авторка роману сумлінно дотримується історичної правди. Персонажі її твору згадують далекі часи, коли на Півдні України, за Дніпровськими порогами, зароджувалось братство мужніх і нескорених лицарів, яке назвали українським козацтвом, запорожцями.Про те, що це не видумана, а реальна постать, свідчив ще знавець літератури й фольклору Владіміров, а О. Шкляревський написав і опублікував у 1877 році в журналі "Пчела" в Петербурзі розвідку-нарис. Деякі легенди й свідчення дають можливість приблизно визначити роком народження Чураївни 1625. Вважають, що Маруся була дочкою козацького старшини – урядника полтавського добровільного козачого полку Гордія – і полтавської трудівниці Горпини. Під час сварки з шляхтичем, який довго і підло знущався над людьми, не минав нагоди довести українцям, що вони "бидло", батько Марусі вихопив шаблю, вбив напасника, а сам врятувався від несправедливого польського суду, який би навіть не став розбиратися, хто був винен, тим, що втік на Запорізьку Січ і пристав до нереєстрового козацтва.Під час козацько-селянського повстання у битві під Кумейками у 1637 році Гордій Чурай разом з гетьманом Павлюком потрапив у полон до польського гетьмана Потоцького і був страчений у Варшаві як один з лідерів визвольної боротьби. Маючи чудовий голос і ліричну душу (дівчині приписують понад двадцять народних пісень), Маруся спромоглася на велике кохання до козацького сина Гриця Бобренка. Фольклорист О. Шкляревський описав портрет Марусі Чурай, який висів на стіні у діда відомого українського письменника Г. Квітки-Основ'яненка і нібито був змальований з натури: "Маруся була справжня красуня і в суто малоросійському стилі: дрібненька (тобто, невелика на зріст, трохи худорлявенька, мініатюрно складена), струнка, як струна, з маленьким, але рельєфно окресленим під тонкою білою вишитою сорочкою бюстиком, з маленькими ручками і ніженьками, з привітним виразом ласкавого, матового кольору, засмаглого личка, на якому виступав рум'янець, з карими очима та густими бровами і довгими віями... Голівку дівчини покривало розкішне, чорне як смола, волосся, заплетене ззаду в густу широку косу до колін.Чарівність дівчини довершував маленький ротик з білими, як перламутр, зубками, закритий, мов червоний мак, рожевими губками... Але при цьому у Марусі було круте, трохи випукле гладеньке, сухе чоло і трохи дугоподібний, енергійний, з горбинкою ніс". На основі цього опису свою картину намалював художник Самусєв. Прекрасний портрет Марусі Чурай створила також українська художниця Ф.Матвієнко. Співачка намальована в пишному національному одязі на тлі розкішної української природи, серед квітів і червоних кетягів калини, над якими літають пташки.Деякий час Маруся і Гриць зустрічалися й щиро любилися. Проте заради багатства й за підказкою матері вдовин син посватав дочку осаули Вишняка Галю (Ганну). З розпачу й образи Маруся отруїла Гриця, а у своєму злочині під час похорону призналася словами пісні "Ой не ходи, Грицю..." Безперечно, якщо таке відбулося дійсно, судова справа мусила бути зафіксована в архівних документах, але вони не збереглися через пожежу у Полтаві в 1658 році, коли місто згоріло дощенту. У радянські часи Іван Хоменко, розшукуючи матеріал для свого твору "Маруся Чурай", знайшов у бібліотеці АН УРСР цікавий документ – текст вироку полтавській піснетворці .У нарисі про Чураївну О. Шкляревський підкреслює, що коли у день страти Марусі на майдані зібрався великий натовп і два кати витягли на поміст майже непритомну дівчину, Іван Іскра на коні прорвався до місця страти і встиг вручити універсал Б.Хмельницького, яким гетьман відмінив вирок полтавського суду й дарував життя відомій співачці. До образу Марусі Чурай у літературі митці зверталися дуже часто. Згадаймо лише історичну повість російського письменника О. Шаховського "Маруся – малоросійська Сафо", драми українських митців Г.Бораковського "Маруся Чурай" – українська піснетворка", М. Кропивницького "Дай серцю волю – заведе в неволю", М. Старицького "Ой не ходи, Грицю", поеми Л.Боровиковського "Чарівниця", С. Руданського "Розмай", драматичну поему В. Самійленка "Чураївна"... Та в усіх цих творах розглядався виключно любовний аспект драми життя легендарної співачки, що, безперечно, занижувало її Історичну роль для нації і рідного краю як співця і зовсім не давало можливості показати історичне тло, розорену поляками, але не скорену й готову до боротьби під булавою Б.Хмельницького Україну. Ліна Костенко, поставивши в центр свого Історичного полотна легендарну дівчину, заговорила насамперед не про кохання, а про насущні проблеми своєї нації і держави. Про "Марусю Чурай" Ліни Костенко Іван Дзюба найвищої думки: "Маруся Чурай" нагадує класичний архітектурний ансамбль, що втілює великий план, велику ідею. Поетичний матеріал розгортається "сам із себе" за законом внутрішньої необхідності і зовнішньої доцільності, а цілість надає кожній частині вищого значення. Він живе наскрізною симфонічною взаємопов’язаністю, взаємопідсиленням". Михайло Слабошпицький теж ставить історичний роман Ліни Костенко на перше місце не тільки в її творчості, а й серед українських творів XX століття: "Маруся Чурай" Ліни Костенко – не просто наша обікрадена й поганьблена Історія, не тільки художня енциклопедія життя українського народу середини XVII століття. Це – історія, яка осмислює саму себе, мисляча історія. Це – партитура вічних мотивів духовного буття народу... Чи й треба казати про те, якої неймовірної популярності зажив цей роман у нас тільки за одне десятиліття літературного життя! Мені здається, якщо в національному письменстві є такі твори, як "Маруся Чурай", значить, воно не безнадійне, І не безнадійна доля того слова – воно виживе і вистоїть у цьому складному н трагічному світі, який не має сентиментів до жодного народу".Ліна Костенко написала історичний роман у віршах «Маруся Чурай» у 1979 році. Його шлях до читачів був нелегким. Рецензенти звинувачували поетесу в тому, що вона насмілилася у творі звеличити історичні постаті, які боролися за українську державність. Вихід роману був під загрозою, та все ж після спеціальної ухвали Президії правління Спілки письменників України твір був випущений у 1979 році «Радянським письменником» восьмитисячним тиражем, а через три роки стотисячним – і розійшовся блискавично. У 1987 році поетесу було відзначено Шевченківською премією за історичний роман у віршах «Маруся Чурай» та збірку «Неповторність». «Минуло небагато часу від виходу книги, а вона вже стала раритетом, предметом схвильованих виступів майстрів слова, про неї одразу ж з'явилися відгуки в пресі. Так розпочала свій шлях «Маруся Чурай» Ліни Костенко,» — писав наприкінці 1980 року літературознавець Павло Охріменко. Звичайно, в суперечках про історичну реальність особи Марусі Чурай незаперечною лишається вимога: поки не знайдено бодай одного документа, де зафіксовано її ім'я, можна говорити лише про літературну легенду, започатковану історичною повістю О. Шаховського «Маруся — малоросійська Сафо». На сьогодні такого документу ще не маємо, але після роману Ліни Костенко Маруся Чурай стає нарешті цілком реальною особою, хай не в площині історичній, та, що не менше, а в даному разі,мабуть, важливіше, на терені літератури. Вона — співець і громадянин — тривожить сьогодні нас, у XXІ столітті. А на оте не раз чуване — «При чому тут пісня?» — вже відповів свого часу Максим Рильський, недвозначно сказавши про таких Горбанів: «Раби на розум і на вдачу». Не вони творять життя, не вони залишаються в історії. Це ще раз підкреслив великою силою художньої виразності й переконливості історичний роман у віршах Ліни Костенко.Отже, і ми з вами сьогодні прилучимося до вічності, спробувавши осягнути глибинну суть історичного роману Л.Костенко “Маруся Чурай”. Любов – це, люди, діло неосудне По всі віки. Во вік віків. Амінь. Л. Костенко

За своєю суттю це — глибоко національний твір. Ліна Костенко здійснила величезну дослідницьку роботу, щоб якомога точніше, зриміше показати, «оживити» Україну XVII ст. Письменниця спершу осягнула, відчула її сама, а згодом, працюючи над романом, відкрила її й для нас, обезсмертила в Слові. Сюжет і композиція: дві сюжетні лінії, які переплітаються, — особиста (Маруся-Грицько) й історична (боротьба українського народу проти загарбницької політики польської шляхти). Роман складається з дев’яти різних за обсягом розділів.Розділи роману «Маруся Чурай»: I — «Якби знайшлась неопалима книга»; II — «Полтавський полк виходить на зорі»; III — «Сповідь» (внутрішній монолог героїні, у якому є екскурси в минуле); IV — «Гінець до гетьмана»; V — «Страта»; VI — «Проща»; VII — «Дідова Балка»; VIII — «Облога Полтави»; IX — «Весна, і смерть, і світле воскресіння». Центральним є розділ «Сповідь» — три ночі Марусі, проведені в темниці перед стратою. Через спогади героїні перед нами проходять епізоди історії України, змальовано переживання і страждання дівчини, її особисту драму.Кульмінація 1 — суд і вирок. Зав 'язка — спогади Марусі про стосунки з Грицем.Розвиток дії — Маруся йде на прощу. Кульмінація 2 — облога Полтави. Розв’язка — зняття облоги, Маруся проводжає полк, що співає її пісні. Позасюжетні елементи: портрети героїв, пейзажі, опис саду, пісні, діалоги, монологи, авторські відступи. Особливості сюжету роману «Маруся Чурай»:1. На початку твору — розв’язка, що поєднує його з новелою. 2. Дві сюжетні лінії: визвольна боротьба українського народу проти польської шляхти під проводом Б. Хмельницького; любовна лінія, що розвивається за принципом трикутника: Маруся — Гриць — Іван Іскра.Серед порушених у творі проблем: • таїна, сила й незбагненна, часто без¬жальна логіка любові; • фатальне зіткнення духовного й матеріального, піднесеного й приземленого в людському житті; • доля як наслідок вибору між цими цінностями; • шляхетність і вірність як шлях порятунку, пристосуванство й зрада як шлях до загибелі; • творець і суспільство, нелегка, але висока місія митця в історії свого народу; • славна й трагічна боротьба народу за свою державність.ПАСПОРТ ТВОРУРід: ліро-епос. Жанр: історико-філософський соціально-психологічний роман у віршах.Тема: зображення головної героїні Марусі Чурай як легендарної народної поетеси і талановитої співачки з Полтави; відтворення духовного життя України XVII ст.; усенародна участь у Національно-визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького.Ідея: возвеличення Марусі Чурай — хранительки національних оберегів, інтелектуальної й незалежної жінки; утвердження в образі Марусі Чурай найкращих рис українського жіноцтва — багатої духовності, співучості, ліризму, романтичної вдачі, незалежності натури, що засвідчують незнищенність національного духу, глибоку віру в духовну силу й могутність українців. Головні герої: Маруся Чурай, Гриць Бобренко, полковий обозний Іван Іскра, полтавський полковник Мартин Пушкар, козак Лесько Черкес, Галя Вишняківна, війт Семен ГорбаньКомпозиційно-стильові особливості: тематично й композиційно роман надзвичайно складний, багаторівневий, багатопроблемний. Він «нагадує кристал, у якому безліч граней» (В. Панченко).

Шпаргалка спеціальних слів і виразів для написання власного висловлювання на ЗНО містить лише найголовніше. Подається стисло для зручного використання. Раджу роздрукувати їх і повішати у полі зору, щоб легше запам’ятати всю різноманітність і послідовність.Спеціальні слова-виразиТеза:Я думаю,….Я вважаю,….Мені здається, що….На мою думку….На моє переконання,….Мій погляд на цю проблему такий:…Аргументи:Я так вважаю, тому що….Чому я так думаю? Тому що….Аргументом на користь моєї думки може бути те, що….. …До того ж….Довести своє твердження я можу такими аргументами: по-перше,…., а по-друге,…..На користь моєї думки можу навести такі аргументи:….Моє переконання грунтується на тому, що, по-перше…., а по-друге,…..Хоч моя думка, можливо, видається дивною, спрою перконати вас такими аргументами:…Приклади:Скарбниця світової літератури дає багато прикладів щодо порушеної проблеми.На згадку приодить герой…У зв*язку з порушеною проблемою хочеться згадати твір…Яскравим прикладом саме такого розуміння……особсто для мене є…..Проблема…..дуже актуально., тому багато прикладів для її розв*язання дає саме життя.Говорячи про…., не можна не згадати….Повертаючись до думки про…., можу навести такий приклад:….Як я вже зазначав,….Щодо цього яскравим прикладом є образ….з твору….Тема мого роздуму порушується у творі…. Там…..Найкращо. Ілюстрацією такого розуміння проблеми є герой….з твору…..Істрорія також дає багато прикладів….Один із них…..Згадаймо постать видатного…..Захоплює цого….Хоча мій власний життєвий досвід ще порівняно малий, можу сказати, що….Хочу навести приклад із власного життя….Висновок:Отже,можна дійти висновку, що….Підсумовуючи, можна зазначити:…..Таким чином, можна зробити висновок, що….Отже, бачимо, що….На завершення свого роздуму, підсумую:…..Вирази-зв*язки:По-перше, по-друге….Повертаючись до думки про…., хочу зазначити, що….Як я вже стверджував,….Як уже зазначалося,….Як можна побачити,….Варіанти формулювання тези: корисні порадиВаріантів формулювання тези є багато. Вони залежать від теми твору. Практика показує, що на ЗНО переважають теми з уже сформульованою тезою. Тоді учасникові тестування треба її підтвердити чи спростувати. Але так може бути не завжди. Вам варто бути готовими до всього. Попрактикуймося у формулюванні тези.1. Теза сформульована в темі твору.Ви маєте погоди­тися з нею або заперечити її. У першому випадку можна почати з чогось на кшталт:Я цілковито згоден із тезою, запропонованою для роздуму …Я підтримую думку, висловлену в назві твору …Важко не погодитися з тезою, запропонованою для роздуму …У другому випадку початок буде такого типу:Мені здається, теза, запропонована для роздуму, по­милкова.Я хотів би довести протилежне твердження: …Я хотів би спростувати запропоноване твер­дження …Не можу погодитися з думкою, яка звучить у назві твору.Я вважаю інакше: …Я не підтримую точку зору, висловлену в назві тво­ру …2. Тема твору – дилема (вибір із двох варіан­тів).Для формулювання тези до теми такого типу існує кілька можливих способів.Стати на бік однієї із частин дилеми (найлегше й найочевидніше).Запропонувати свій (третій!) варіант.Об’єднати дві точки зору.3. Тема твору – запитання, отже, тезу потрібно сформулювати самому.Тут усе просто: погоджуєтеся або ні. Інакша ситуація: запитання відкрите, воно не містить відповіді й не натякає на неї. Тут потрібно виявити справжню са­мостійність мислення й сформулювати власну тезу.Не треба лякатися самого запи­тання «Що таке … ?» Можна, звісно, відповісти лише одним реченням, а треба ж писати більше. У цьому разі можна застосувати та­ку модель: у першому реченні сказати про склад­ність запропонованого для роздуму поняття або про його різне сприйняття людьми, або про його загальновизнане значення, а в другому – про своє власне розуміння.4. Тема твору – речення описового характеру, у якому немає сформульованої тези.Цей варіант ча­стково схожий на попередній, однак він трохи зву­жує поле пошуків вдалого формулювання тези.Якщо ж тема – називне речення, яке не дає жод­них орієнтирів, потрібно самому поставити запи­тання, яке подобається, і дати відповідь на нього – це й буде теза.Приклади для власного висловлювання: Пропоную вам шпаргалку, в якій поміщено приклади з української літературі та історії України до творів різної тематики.Справедливість/ Образа/ Доброта Пригадаймо Мавку з «Лісової пісні» Лесі Українки. Героїня, незважаючи на зраду коханого, благає Лісовика, щоб той перетворив хлопця – вовкулаку знову на людину, не думає про помсту Килині чи матері Лукаша, які завадили її щастю. Лісова красуня, маючи можливість покарати, прощає всіх. Прикладом може слугувати Авраам Лінкольн, видатний президент Америки. Своє спілкування з людьми він будував таким чином, що не тільки не уникав спілкування з неприємними людьми, але й відповідав на неприязнь до себе людяним ставленням. Так у розпалі передвиборчої боротьби за президентство А. Лінкольн зіштовхнувся з дуже підступним, рішучим та впливовим опонентом -Чарльзом Совордом. Ця людина використовувала будь–яку можливість, аби висловити своє негативне ставлення до майбутнього президента Америки. Проте Лінкольн, перемігши, запросив Соворда очолити один вз важливих постів у своїй адміністрації. Останній був уражений ставлення до себе, служив в адміністрації Лінкольна вірою та правдою. Туга за батьківщиною Прикладом є життя Г. Многогрішного з роману І.Багряного «Тигролови». Коли Григорій втік з потягу та опинився в тайзі, він постійно відчував тугу за Батьківщиною, незважаючи на те, що знайшов прихисток в українській родині, де шанували народні традиції та звичаї. Герой страждав від того, що на Україні лишилися його рідні та друзі, а для нього дорога додому закрита. Вплив багатства на людину Яскравим прикладом є життя головного героя п’єси І.Карпенка – Карого «Хазяїн» Т.Пузиря. Щоб більше заробити й зекономити Терентій Гаврилович менше платить селянам, погано їх годує, іде на махінацію з вівцями, навіть прагне видати доньку за багатого поміщика, незважаючи на те, що дівчина кохає бідного вчителя. Совість Так у творі Ф. Достоєвського «Злочин та покарання» головний герой Раскольников через те, що йому не вистачало коштів на існування, обдумує й здійснює вбивство лихварки. І саме совість примусила героя зізнатися в скоєному та отримати спокій його душі. Не зважаючи на те, що Раскольников опинився на каторзі, він почувався спокійним, навіть щасливим від того, що розповів про свій злочин. Якщо в людини немає совісті, то вона скоїть злочин та буде спокійно далі жити, насолоджуючись життям. Наприклад, усім відомий Комод, щоб стати імператором, підступно вбиває батька – Марка Аврелія – і живе без мук совісті, радіє життю. Розум (знання) Головний герой твору Даніеля Дефо Робінзон Крузо, опинившись на безлюдному острові, завдяки своїм знанням зміг вижити. Він побудував хижу, зумів здобути їжу, захиститись від диких тварин. А для Аристотеля прагнення багато знати, відкрити щось нове було сенсом життя. Він не переймався через те, що був бідним, бо вважав, що саме знання – найголовніший скарб. Доброта/ Людяність Задумувалась у свій час над цією проблемою й Ольга Кобилянська. У своєму творі «Людина» вона на образі Олени Ляуфлер допомагає нам зрозуміти, що справжньою людиною є та, яка дотримується моральних принципів і не пасує перед труднощами, яка прагне щастя іншим. Не зважаючи на те, що Олена виходить заміж з розрахунку за лісничого Фельса ( її батьки й сестра могли б опинитися на вулиці без засобів для існування), вона залишається Людиною, бо думає не про себе, а про майбутнє благополуччя рідних. Чудовим прикладом є матір Тереза, яка присвятила себе служінню людям. Заснувавши Орден Милосердя, вона спрямувала свої сили на допомогу всім стражденним: спочатку навчала дітей, потім організувала для притулок для бездомних , кинутих хлопчиків та дівчаток, відкрила лікарню для бідних. І всі у світі (і той безпорадний хворий, що помер на руках мати Терези, і ми) пам’ятають цю тендітну жінку, яка стала для кожного взірцем великої Людини. Рідна мова Досі серед українців середнього віку є мазайли, які, як Мина з п’єси М.Куліша, вважають, що рідна мова ні їм ні дітям не потрібна, не намагаються її вивчити.Вони не розуміють, як і Мазало, простої істини: якщо ти – громадянин України, то мусиш знати рідну мову. Колективна свідомість / Влада однієї людини Чи зміг би Сталін (окрема особистість) сам виграти війну? Чи зміг би Хрущов самотужки запусти в космос перший супутник? Книги Малий Ярослав ріс хворобливим, кульгав на одну ногу. Князь Володимир не брав його в походи, не навчав військовій справі. У хлопця була лише одна розрада: читання книжок. Любов до книги, а згодом отримані знання зробили з Ярослава Мудрого найбільш освічену людину. Ставши князем, він дбав про розвиток освіти в Київській Русі, побудував Софію Київську, зібрав першу бібліотеку. Заздрість Пригадаймо Цезаря та його синів. Молодший брат заздрив старшому через те, що той посів на троні й правив країною. І ця заздрість пережила щастя життя: через деякий час старший брат помер. Мистецтво Під час Великої Вітчизняної війни Гітлер, намагаючись прославити себе, дбаючи про власні інтереси, намагався за допомогою своїх прислужників ввезти з усіх країн шедеври світового мистецтва і не зважав на те, що вони мають велике значення для певної нації. Коли німці стояли під Києвом, небайдужі люди, службовці київських музеїв рятували Софію Київську й Андріївську церкву від шалених німецьких бомб, обкладаючи будівлі мішками з піском, рятували експонати й цілі музейні виставки, евакуюючи їх в більш безпечні місця. Кияни відчували й бачили красу мистецтва, вони цінували надбання минулих поколінь. Збереження природи в історії розвитку людства є чимало прикладів тому, як науковий прогрес призвів до трагічних наслідків. По закінченні ІІ світової війни американці, які на той час вивчили властивості атома, скинули на Хіросіму та Нагасакі атомні бомби. Ідучи на цей крок, уряд США переслідував власні амбіції та не думав про наслідки бомбардування. Страждання – діяльність Пригадаймо історію головного героя повісті Федора Достоєвського «Злочин і покарання» Г. Раскольникова. Власна філософія та обставини життя змусили героя скоїти вбивство лихварки, проте совість не давала спокою Раскольникову, він уникав спілкування з людьми, через деякий час захворів. Страждання героя теж призвели до дії. Він вирішив зізнатися в скоєному злочині, тим самим позбавився душевних мук. І на підтвердження цієї думки можна навести приклад з життя Клеопатри, яка була в розпачі після смерті чоловіка. Але щоб далі жити й приносити користь рідній країні, вона одружується із його сином, тим самим забезпечує мир у країні. Помилка у житті Героїні Шевченкових творів Катерина і Ганна по-різному заплатили за допущені у молоді роки помилки. Перша по кількох місяцях поневірянь із малою дитиною, не знайшовши підтримки і співчуття, вчинила самогубство, а сина залишила напризволяще, щоб він сирітським життям спокутував її гріх. Обманута Ганна зробила по-іншому: вона підклала свого сина під двері хати, в якій жило бездітне подружжя, а сама через кілька днів попросилася до них наймичкою. Наймичкою прожила весь вік, наймичкою вважав її Марко, сама вважала себе наймичкою, тому і відмовилася бути посадженою матір’ю на весіллі юнака, бо боялася викрити себе чимось. Тільки перед смертю їй вистачило сили зізнатися у скоєному. 26 квітня 1986 року сталася аварія на Чорнобильській АЕС, яка разом із радіаційним пилом рознесла по світі біль і горе. Дорогою ціною Україна платить за помилки тих, хто спроектував і збудував станцію на березі Прип’яті, де, на думку багатьох учених, цього не можна було робити. Не хотів би відчути себе на місці й тих, хто керував експериментом і допустив помилку під час випробовування реактора. Переконаний, що такі помилки ведуть людство до самознищення. Доброта/Добре слово Іншим доказом є, на мою думку, Чіпка Варениченко із роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного. Грубі й образливі насмішки, які довелося зносити малому Нечипору, жорстоке ставлення матері, пригнобленої безпросвітною роботою, обман і сваволя з боку волосної влади перетворили шукача справедливості на запеклого злочинця. Мудрим і повчальним є й інше прислів’я: «Слово – не горобець: вилетить – не впіймаєш». Прикладом є життя і діяльність Матері Терези, яка добрим словом і ділом допомагала тим, хто опинився в біді. Разом із помічницями вона приходила до приречених і зверталась до них з такими словами, які втамовували душевний біль, давали розраду і надію. Ще за життя її називали святою, а кількість прихильників та однодумців відчутно зростала. Талант/Праця Український мандрівний філософ і поет Григорій Сковорода сформулював ідею «сродної праці», яка, на мою думку, тісно пов’язана із талантом людини. Кожен із нас народжується з особливим, притаманним тільки йому обдаруванням, і якщо така людина зуміє реалізувати свої здібності, то вона відчуватиме задоволення від життя і праці. Саме цю думку покладено в основу байки «Бджола і Шершень». Дуже часто талант відіграє вирішальну роль у долі людини. Згадаймо хлопчика-сироту, який, завдяки своєму природному таланту до малювання, зміг вирватися із кайданів кріпацтва і стати студентом Петербурзької академії, а згодом – Великим Кобзарем, пророком українського народу.

Чи доводилось вам потрапляти у дивні й загадкові обставини? Ось ви біжите знайомою вулицею і раптом, провалившись крізь люк, опиняєтесь у секретному штабі Таємного Товариства Боягузів. Ваша рідна бабуся виявляється геніальною винахідницею, що створила часоліт, а Землю от-от мають захопити хижі космічні прибульці-синьоморди, які хочуть заразити людей вірусом страху. І порятунок людства залежить тільки від вас! Головне — зуміти здолати свій страх, і тоді най потужніша зброя перетвориться на порох, а підступні космічні завойовники стануть безпорадними. Адже кінець-кінцем ви здобудете універсальний "ЗАСІБ ВІД ПЕРЕЛЯКУ № 9".Боягузи в народі завжди є об'єктом насмішок, а в книгах вони нечасто є героями. Про них складено багато гуморесок, жартів та анекдотів. А даремно, бо деякі психологи, що вивчають феномен страхів, твердять, ніби боягузи в житті бувають чесніші у свої почуттях за сильних духом героїв. І якби світ населяли тільки боягузи, то, можливо, він був би не таким жорстоким.А як можна побороти страх? Відповідь на це запитання ми можемо дістати, вивчаючи повість Лесі Ворониної „Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку № 9”. Отже, пориньмо у світ карколомних пригод звичайного хлопчика Климка, який, подолавши випробування, переміг свій страх і став сміливим.Автор книги Леся Воронина описувала ідею повісті та її продовження: «Я напевно б замислилась над тим, що найстрашніший ворог, коли ти можеш з нього посміятись, він уже не може тебе залякати. Може побити, може завдати кривди, але він тебе не принизить і не змусить підкоритись. Мені хотілося, щоб дитина, крім того, що їй буде цікаво і весело, крім того, що це буде динамічний сюжет, який не дасть їй відкинути книжку, захотіла дізнатись, що буде далі. А ще мені хотілось, щоб вона замислилася над тим, що людина, яка не поважає себе, не поважає інших і дозволяє себе принижувати — не може бути щасливою».Головні персонажіКлим Миколайович Джура — головний герой, школяр, на початках боягузливий і невпевнений. З часом він проявляє кмітливість, відвагу та сміливість у допомозі своїм рідним і друзям. Щодо нього бабуся і батьки мають плани з порятунку Землі, але довго не виказують цього.Таємне Товариство Боягузів (ТТБ) — організація, створена з метою порятунку планети від прибульців та вірусу страху, її засновник — Пані Соломія.Жук і Заєць з ТТБ — товариші Клима.Пані Соломія (бабуся Клима) — скромна прибиральниця в банку, насправді ж — учений-винахідник машини часу і засобу проти страху. Саме вона спланувала численні події, щоб допомогти ТТБ, Климу і його батькам завадити прибульцям у минулому, оскільки власну історію вона змінювати не може.Батьки Клима — археологи, котрі знають про ТТБ і важливість Клима, але приховують це, поки не настане потрібний час.Прибульці — подібні на синіх велетенських жаб істоти, звані синьомордами. Їхньою метою є поневолити людей, щоб вони працювали на фермах і вирощували комах, яких прибульці поїдають.Ватажок синьомордів — лідер синьомордів на Землі, головний антагоніст твору та заклятий ворог Клима. Перетинався з Климом на будівельному майданчику і намагався вбити його.Механічний голос — голос комп'ютера, який зустрів Клима з ТТБ і роз'яснив деталі боротьби ТТБ з прибульцями.ДругорядніКактус (Сашко Смик) — хуліган, якого боїться Клим. Згодом прибульці підкупляють його та роблять своїм прислужником.БайбачокБанкірЛюди

Дієслово має п’ять основних форм: неозначена форма, особові форми, дієприкметник, безособова форма на -но, -то, дієприслівник.А це веселі тренажери. Пограймо? https://ivanna-site.in.ua/tsikavi-vpravy-7-klas/75...https://ivanna-site.in.ua/tsikavi-vpravy-7-klas/76...